«ЕФЕКТ САВЧЕНКО»

ЯК ПРОЯВ ПОШИРЕНОГО ПРОСТОНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

Катавасія з Н.Савченко нагадала мені карикатуру з німецького сатиричного журналу «Ойленшпигель» („Eulenspiegel“), який виходив у колишній НДР. Сюжет:

Облога фортеці. Напевно, довга й безуспішна. На мурах – тріумфуючі захисники. Внизу – вочевидь розчаровані нападники. Діалог двох вояків:

- Що ж, доведеться запобігти до останнього заходу…

Поруч готують до пострілу катапульту. І стоїть «заряд» - дебела жінка типу «клята баба».

…Невдячна справа – тлумачити гумористичні малюнки і пояснювати, в чому сіль анекдоту.

Спробую стисло.

Вони, нападники, хочуть закинути в місто цю кляту бабу (може, чиясь дружина, відома  своїм характером), щоб вона, нарешті, порозганяла супротивників. Скільки можна штурмувати!?

Десь так…

У цій колізії з Надією я хочу віддати належне якійсь розумній російській голові, яка, провидівши в Надії певні риси, запропонувала:

- Да ну ее нахер! Давайте отдадим ее хохлам. Пусть она там помутит!..

Це певний архетип, характерний переважно для простих (умовно) людей. Чому? Спробую з’ясувати для себе і для інших.

Вона малоосвічена (Ой, не треба мені тицькати в личко нашими «ватними»  і купленими дипломами!), недалекоглядна, вперта, амбітна, схильна до самовеличання.

(У всіх нас сидить «манєчка»*, тільки різного розміру).

Такими людьми легко маніпулювати – натякаючи, ніби не навмисне підказуючи, похвалюючи, протиставляючи іншим…

Так, м’яко корегуючи, «кляту бабу» спрямовують в потрібному напрямку. А якщо з якихось причин це не вдається, то достатньо й спустошливих імпульсів, які вона висіває довкола.

«Кляті баби» не бояться сваритись. Вони на це націлені. Це їхня стихія.

До речі, в українській літературі такі характери представлені досить  широко й переконливо. Варто зазирнути в «Кайдашеву сім’ю» Нечуя-Левицького.

Я не хочу вибудовувати якихось конспірологічних теорій з приводу «Ефекту Савченко». На мій погляд, вони безумовно вторинні. Головну скрипку відіграють особистісні риси характеру.

Багато людей складно переносять несподіване піднесення з простацького середовища до рангу політичних діячів, а то й державних мужів (висловлююсь фігурально, стать не має значення). А тут – з простої авіаторки, загалом-то – пересічної бранки (скільки наших громадян нахапали російські спецслужби!) – до депутата Верховної Ради, члена Парламентської асамблеї Ради Європи, Героя України… Мимоволі голова обертом. Захотілося вершити долю світу. Ну, хоча б України…

І в цьому випадку ми можемо судити про розмір «манєчки», яка сиділа в Наді.

Мені здається, так колись підносили комісари бідних сільських хлопців, щоб потім, вправно ними маніпулюючи, використовувати проти їхнього ж народу.

Це той тип, який хоче бути проводирем, не маючи для цього достатніх підстав – ні соціальних, ні культурних, ні освітніх, ні, власне, життєвого досвіду.

Парадоксально, але він широко розмножується в народі, який тривалий час перебував під гнітом. Масово хочеться «из грязи да в князи». Пригадайте, по скільки кандидатів претендує на виборні керівні посади. Часто доходить до 30-40. А яка пролазливість на посади штатні!

Людей інтелігентних, м’яких часто приваблює в інших простота, рішучість, напористість. Власне, чого бракує в них самих.

От і повелися на суворо насуплені брови, уривчасті безапеляційні твердження…   Стали шукати за цим якусь ідеологію, вивірені переконання, мотивацію, складнішу за миттєву рефлексію… Це мені здається не просто помилковим – смішним.

Але що сталося, те сталося. Напевно, всім хотілося вождя. Давно ж немає! І розмінялися на швидкоруч зліплену у власній уяві вождицю. Як співає одна жвава естрадна співачка: «Для себя я придумала тебя…»

Тепер розчаровуємося.

Хоча довго не варто. Ми переглянули черговий сеанс обвалу завищених сподівань. І тепер маємо можливість побачити Надю такою, якою вона є.

Єдине, чого варто в подальшому остерігатися – це різких політичних рухів колишньої авіаторки й нинішньої державної діячки. Щоб боком не вилізло.

Павло СТОРОЖЕНКО

*Лагідне означення манії величі.