КОТИ В МОЄМУ ЖИТТІ

Натуральна історія
    Нині стала модною тема котів. У ФБ кожен третій пост – котяча морда (мордочка, мордуська, мордище. Означення можна вибирати в залежності від розміру і виразу котячого «обличчя» та ситуації, в яку котяра потрапив чи створив).
    Підхоплений масовим рухом котолюбства, я вирішив написати, ну, якщо не мемуар, то хоча б етюд на тему «Коти в моєму житті».
    …Вирішив то вирішив, але мої життєві зигзаги з їхніми, котячими, перетиналися досить рідко. Найдовше я спілкувався і, власне, спілкуюся й досі, з кішкою на прозвисько… Втім, про прозвисько далі.
    Роки три тому, купуючи на базарі м’ясні обрізки, я бовкнув:
    - Це для нашої Блядуньї, - щоб продавчиня, бува, не подумала, що це я дійшов до такого харчування. Гординя, бачте.
    - Кого це ви так називаєте, - поцікавилася молода жінка.
    - Та кішку! Знову кошенят навела… Тепер жерти безперервно просить.
    - Настояща женщина! – чомусь зраділа продавчиня. Й ім’я таке цікаве…
    Не скажу, що я його довго вигадував. Якось зразу спало на думку. Мабуть, тому що кішка – чорна. На грудці трохи білого, й на мордочці… Мабуть, десь у підкірці ворухнулись іспанські асоціації: Севілья, камарилья, бандерилья… Іспанці переважно брюнети. Як і кішка. От і вискочило: «Блядунья».
    Кішка перебувала в стані перманентної вагітності. Без спеціального ветеринарного огляду було важко визначити, що в неї наразі – початок вагітності чи справа котонародження наближається до благополучного завершення.
    Але це наймення, попри імпортну милозвучність, не прижилось. Я сам від нього відмовився. Хоча я й не дорожу своїм досить потяганим авторитетом, але й невиправним лайливцем  північно-східного типу уславитися не хотілось.
    За кішкою якось само собою закріпилася кликуха «Цядурочка». Мабуть, через те, що вона постійно давала себе обманювати котам. Дворові мешканці це прозвисько підхопили, бо вона була хоча й нічия, але всім відома. Жила вона у якійсь ничці в дворі і за його межі витикалася рідко.
    Вранці вона обходила квартири, де її досить нерегулярно пригощали. До доброчинності Цядурочка спонукала голосним огидним нявчанням. Гадаю, деякі сусіди кидали їй якийсь шматок чи ставили мисочку, аби вона тільки замовкла.
    Взимку я інколи пускав її в коридор погрітися. Вона обрала собі куточок на килимку біля труби, там, де труба завертала. Кішка зручно вписувалася в загин, тулячись до теплого металу.
    Далі, в кімнату, я її не пускав. Ясна річ, їй подобався диван. Але вона була нишпорка, верхолазка. Я заставав її на столі, на шафі, на підвіконні. Вичитував, показував «ну-ну-ну!». Але на неї це виховної дії не справляло. Вона була дитям просторих горищ.
    У неї, мабуть, було важке дитинство. У наш двір вона приблудилась з поламаним хвостом. Від середини до кінця хвіст почав усихати. Відламок уже втратив чутливість, в місці зламу загнувся донизу і, напевне, спричиняв кішці незручність.
    Ми з приятелем, ремісником паном Доліком, вирішили надати їй посильну медичну допомогу. Щоб убезпечитися від кігтів, я загорнув Цюдурочку в старий рушник, пан Долік точно визначив місце хірургічного втручання і садовим секатором вправно відтяв усохлу частину хвоста. Чутливу, живу, частину пан Долік не зачепив. Кішка й не ойкнула.
    Я звільнив Цюдурочку, тобто, розгорнув рушник, і вона діловито потрюхикала у своїх справах.
    Взагалі, кішка, певно, відчувала, що їй хочуть допомогти, роблять на добро, бо не пручалась і не кричала, коли садили в клітку, щоб звозити до ветеринара, чи витягали з пащі кістку.
    Хоча лапи я на всякий випадок примотував до тулуба. Нема дурних!
    Не зважаючи на те, що в неї був обкарнаний хвіст і, як на мене, неприємний голос, вона користувалася страшенною популярністю серед котів.
    З потеплінням перед моїми вікнами розігрувалися котячі баталії – з зойками, фехтуванням на лапах і психологічними змаганнями «хто-кого». Це коли два коти втуплюються один в одного і тихенько підвивають… Приблизно, як у людей, зокрема, в професійному боксі, перед початком поєдинку.
    В цей час Цядурочка сиділа на моєму ганку і приводила до ладу свій туалет. А на котів – ніби нуль уваги.
    Коли котячий вереск ставав, як кажуть поляки, «нє до знєшєня», я вискакував з кабінету і розганяв котячий турнір на честь прекрасної дами. Коти розбігалися неохоче, а деякі, бувалі, поглядали на мене вочевидь загрозливо.
    Собак Цядурочка не боялася. Навмисне з ними не зв’язувалася, але коли якийсь пес забрідав на її територію чи посягав на харч, вона приймала бойову позу, грізно шипіла, ніби щось гучно шкварчало, і кидалася на противника. Собачий здоровий глузд підказував, що з нею краще справи не
мати, і так життя не солодке, а тут ще й око можна втратити… Кішка виганяла пса зі своєї території і спокійно поверталася на місце. 
    Я побоювався, що завдяки невтомним старанням Цядурочки двір перетвориться на котоферму. Але в котячому світі діяв жорсткий природний відбір. Якесь кошеня не встигло сховатися від бродячого пса, якесь – щось не те з’їло… А якомусь поталанило – підібрали люди. Одно слово, в дворі зберігалась етно-зоологічна рівновага між людьми, котами і собаками.
    Двох кошенят із того гурту, який кішка примудрилась вивести у моєму гаражі, я, діждавшись, коли вони підростуть, відніс «розповсюджувачці», жінці, яка прилаштовувала кошенят у добрі руки. Гроші вона брала тільки на тимчасове утримання, тобто, на прохарчування звірятка, а далі – як карта ляже, які руки трапляться.
    Коли я приходжу на роботу, на ганку мене зазвичай зустрічає Цядурочка. Жде. Якщо видача пайки затримується, вона нагадує про себе набридливим нявчанням. Погляд у неї прямий, пильний. Як у бувалої жінки: «Ану, подивимось, що ти за мужик?..» У такі моменти я думаю: «Правильно я прозвав тебе спершу…»
    У цьому дворі я не живу. Тільки працюю. У мене тут невеличкий кабінет, книжки. Ночую вдома. Почуваюся затребуваною людиною подвійно: мене приязно ждуть і вдома, і на праці.
    І, може, коли я стану перед очі Творця і запитаю:
    - Господи, який був сенс мого життя? З якою місією Ти послав мене до людей? Щоб написати для них щось корисне?..
    І Він може сказати:
    - А пам’ятаєш, ти годував стару кішку з обкарнаним хвостом? Оце й була твоя місія.
                    Павло СТОРОЖЕНКО

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

НА РУЙНАЦІЮ ПОЛТАВСЬКОГО КАДЕТСЬКОГО КОРПУСУ

НА ШЛЯХУ ДО…

НА ТОЧНІСТЬ ОЗНАЧЕНЬ