СПОРТСМЕНИ І ДЖЕНТЛЬМЕНИ

на тлі історичного процесу
    Полтавська новина: група спортсменів, серед них і чемпіон України зі змішаних єдиноборств, напідпитку, напала на родину приватного підприємця, учинила в кав’ярні погром і відступила тільки потому, як син власника, захищаючись, застосував вогнепальну зброю…
    У сутичці одна людина вбита (нападник), двоє тяжко поранені: власник закладу і дитина, в яку поцілила рикошетом дробина.
    Власне, подібна новина – не новина. Схожі сценарії розігруються по всій Україні.
    Групи спортсменів, які в певних подієвих контекстах називають частенько тітушками, можна без драматичного перебільшення називати бандами спортсменів.

    Пригадую, як на початку буйних 90-х (минулого століття) точився публічний диспут на тему: «Чи може спортсмен узяти участь у протиправній діяльності, застосувати свою силу і підготовку «во зло» - проти пересічних громадян?» Романтично налаштовані публіцисти й тренери дружно запевнили: «Ні! Не може!» Бо заняття спортом пророщують у людині шляхетність, наполегливість, чесність і багато інших достоїнств, яких немає в далекій від спорту людині.
    Можна не дуже старатися, щоб відшукати історичні витоки подібних тверджень. Заняття спортом, в його нинішніх формах, зародилися в джентльменському середовищі вікторіанської Великої Британії. А потім – і пішло, і пішло…
    Але я не став би порівнювати українські бійцівські зали з клубами джентльменів.
    Мені бракує романтизму.   
На відміну від молодого героя веселенького радянського кінофільму «Зелений фургон» Володі Патрикеєва, який вигукував (приблизно): «Невже конокрад Красавчик – колишній футболіст? Це несумісно!» (Події відбувалися в 20-і роки минулого століття в пошарпаній громадянською війною Одесі).
    Виявилося – цілком. Воротар (злодійське прозвисько «Красавчик») досить вправно крав коней.
    Я не впевнений, що вправи для розвитку біцепсів водночас сприяють нарощенню шляхетності, а трицепсів – гуманності. Чи прямий удар правою - розвитку щирості й делікатності. А жим штанги лежачи – взагалі піднесеність душі…
    У яких співвідношеннях перебувають ці речі - для мене незбагненна загадка.
    А що біль-менш ясно: в українських реаліях спортивні клуби стали постачальниками тітушок, власне, найманців.
    Які за грошову винагороду допомагають багатим людям одстоювати їхні меркантильні інтереси. За допомогою біцепсів, трицепсів, прямих ударів. І не тільки руками, а й битами.
    Одно слово, з джентльменством у нас якось не вийшло.
    Хоча і в цього явища є свої історичні корінці. Послуги найманців широко використовували за Середньовіччя. Наймані армії блукали сюди-туди Європою, сіючи розор і страждання.
    В Речі Посполитій, до якої на той час входили й українські землі, практично кожний магнат (тодішній відповідник сучасного олігарха) утримував надвірне військо. За допомогою якого він залагоджував суперечки за землю, майно тощо.
    Але, що характерно, найманство, як помітне соціальне явище, з’являлося тоді, коли слабшала державна влада. Часто воно було провісником занепаду держави.
    Отакі ось корінці.
                        Павло СТОРОЖЕНКО

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

НА РУЙНАЦІЮ ПОЛТАВСЬКОГО КАДЕТСЬКОГО КОРПУСУ

НА ШЛЯХУ ДО…

НА ТОЧНІСТЬ ОЗНАЧЕНЬ