Саша Чорний

КІЛЬКА СЛІВ У ЗВ’ЯЗКУ

Прикметно, що творчість Саші Чорного привертала увагу освіченої публіки, коли в суспільстві відчувалась затхлість застою, з темних кутків лізло мракобісся, а непровітрюваність соціального й політичного життя спричиняла зневіру й песимізм. Так було за життя Саші Чорного, коли в роки реакції він активно друкувався в санкт-петербурзьких журналах, у тому числі й у відомому нам «Сатириконі».
Так сталося й пізніше, в роки радянського застою, коли в 60-70-х роках минулого століття сатири Саші Чорного стали знову видавати й перевидавати. Звісно, всі суспільні виразки, які публічно картав Саша Чорний, офіційно приписувалися царській Росії. Але, як кажуть, ми ж знали… Надто вже точно накладалися сатиричні образи, створені поетом до Жовтневого перевороту, на явища й характери розвинутого соціалістичного застою.
Перечитуючи твори поета-сатирика нині, ловиш себе на думці: «Йо-мойо! Знову накладається! І «за поребриком», і в нас…»
Звісно, Саша Чорний писав російською. Він володів нею віртуозно. І в той же час Саша був близький Україні.. Бо народився Александр Михайлович Глікберг в Одесі. Саша Чорний - його літературний псевдонім. Він навчався в Білоцерківській гімназії. Вперше надрукувався в житомирській газеті «Волынский вестник». У віршах не раз згадує українські «города и веси». А рядок «Там лежало полтавское сало в пакете» (вірш «Чуткая душа») мене просто розчулив: «На тобі: Глікберг – і сало!..»

Із почуття вдячності за схильність до полтавського «шпеціалітету» (це слово я поцупив з німецької) я вирішив перекласти кілька відомих сатир Саші Чорного на українську.
А чому б і ні?!
Дякую тобі, великий сатирику!
                    Павло СТОРОЖЕНКО,
                    м. Полтава

НАЩАДКИ
Наші предки лізли в клітку
І шепталися щораз:
«Скрутно, братці… Але дітки
Краще житимуть за нас».

Діти, як дорослі стали,
Лізли в клітку в грізний час.
«Наші діти, - теж зітхали,-
Стрінуть сонце після нас».

Нині, як в той час далекий, -
Думка утіша одна:
Наші діти прийдуть в Мекку,
Якщо не вдалося нам.

Навіть терміни назвали:
Хто – літ двісті, хто – п’ятсот,
Поки ж клякни у печалі
І харчи, як ідіот.

Дулі навкруги барвисті,
Вмитий, милий виднокіл…
Чорта з два! Які там двісті!?
Я хіба Мафусаїл?

Я, як пУгач на уламках
Переламаних богів.
В ненароджених нащадках
Ні братів, ні ворогів.

Я для себе трішки світла
Хочу, поки ще живий,
Від кравця і до піїта
Зрозумілий заклик мій…

А нащадки… Долю звично
Слухають нехай свою,
Проклинають присмерк вічний
Й головою в стінку б’ють!

                                   1908


НА СЛАВНОМУ ПОСТУ
Фейлетоніст скуйовджений
Засунув в рот перо.
Халат на ньому зношений
І брилик «болеро»…

Чим у наступнім номері
Здивує він читак?
Зима. Життя в Житомирі
Сонливе, як байбак.

ПерЕдруками живиться
Газета-інвалід
І тільки, як помилиться,
Бува, розвеселить.

Не згадуй поліцмейстера,
Духовних і селян,
Чиновників, брандмейстера,
Торговців і дворян.

Султана, предводителя*,
Толстого і Руссо,
Адама-прародителя
І навіть Клемансо**.

Життя не тішить змінами,
Суворий долі крій:
Є звичними новинами –
Парад і мордобій.

Фейлетоніст скуйовджений
Жмакає брилик свій:
Парад – сюжет заношений,
Й не диво – мордобій!

                                                                      1908

*Виборна посада дворянського самоврядування в Російській імперії. Були губернські й повітові предводителі. Обиралися дворянськими зібраннями.
**Французький політичний і державний діяч (1841-1929). Один із засновників французького радикалізму.


МЕРТВІ ХВИЛИНИ
ЗанЕсло довкола веранди.
Темніє ліловий відкіс.
Розпухлі закутавши гланди,
До шибки я носа притис.

Шперович – банкір із столиці
(І справжній російський єврей) –
На лацкані гілка брусниці –
Пірнає в замет край дверей.

Там Рая його в три огреби
Свій перстень впустила у сніг
Й, обличчя підвівши до неба,
Лама жирні пальці свої.


В душі моїй острах і мука:
Ах, знайде Шперович чи ні?
Дванадцять кинджалів розпуки
Увійдуть у серце мені…

Підвівся… Плює… Слава богу!
Нехай живе правда, ура!
Шперович іде до барлогу,
Дружина ридає в боа.

                                                                      1911


ЛАМЕНТАЦІЇ
Любо  як при світлі лампи
Милі гортати книжки,
Роздивлятися естампи
Й бренькати етюд легкий.

Душу бавлячи манірно
Дивним чаром красоти,
Лити у російську прірву
Мед мистецтва золотий.

У книжках життя святкує,
Тішить всіх своїх гостей
І гарнір їм пропонує
З мук і радощів людей.

Сміх, боріння, переміни,
Рвуть із м’ясом кожен шмат!
А у нас …  кутки та стіни
І, звичайно, стеля над…

Так, не вірячи у міфи,
Персональних ждеш подій!..
Захворіти, може, тифом,
Влаштувати мордобій?

В книгах геній Соловйових,
Гейне, Гьоте і Золя,
А довкіл від Іванових
Ходить ходором земля.

На полотнах Магдалини,
Сонм Мадонн, Венер і Фрін,
А довкіл сутулі спини
Мутнооких Акулин.

Де життя події грізні,
Окрім нежиті і бліх?
Живемо давно, як слизні,
У крихтах тривог дрібних.

Скиглимо й вві сні. Для спорту,
Збайдужівши геть до них,
Прагнемо і бога й чорта,
Втративши себе самих.

Й спозаранку до півночі
Діти й старики навкруг,
В сторінки уп’явши очі,
Небувалим дражнять дух.

В звуках музики – страждання,
Біль кохання, відгук гроз,
А довкіл – одне харчання,
Стогін, хрип і посвист лоз.

Ну чому? Мовчи й не рипнись.
Фатум – пан, ти – тільки раб.
Плюнь, оглухни і осліпни,
І вовтузься, наче краб!

Любо як при світлі лампи
Милі гортати книжки,
Роздивлятися естампи
Й бренькати етюд легкий.
                                                                      1909


ЗАРАДИ ЧОГО? (ВО ИМЯ ЧЕГО?)
         В скороченні
Напевне, не зовсім пристойно
Під час переливів хропіння
Спитати когось нетактовно:
Заради, заради чого?

Втім, я не беру усіх скопом.
Мені перевірить схотілось:
Себе уважати холопом,
Чи я – рідних просторів син?..

Заради чого так ласкають
Союзно-нікчемну в нас падаль?
Заради чого не бажають,
Щоб всі научились читать?

Заради чого казнокради
Біжать табуном в патріоти?
Заради чого як шараду
Доводиться правду нести?


Заради чого повсякчасно
Думбадзе* плюють на закони?
Заради чого ми нещасні,
Безсилі, убогі й німі?..

Чини із газети «Россия»,
Прошу вас, молю вас – скажіть же
(Що ви не глухі, є надія),
Заради, заради чого?

                                                                      1911

*Іван Антонович, 1851-1916, генерал-майор Свити, ялтинський градоначальник, монархіст, чорносотенець, один з покровителів «Союза русского народа».

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

НА РУЙНАЦІЮ ПОЛТАВСЬКОГО КАДЕТСЬКОГО КОРПУСУ

НА ШЛЯХУ ДО…

НА ТОЧНІСТЬ ОЗНАЧЕНЬ