ПРО ПОСАДКИ

Автор: -

Асоціативне      
Проїжджав я повз лісопосадку.
Працював рівномірно мотор.
І згадав про важливі посадки,
Які нам обіцяв прокурор.

…Потяг вже подали на посадку.
Я прийшов, як завжди, загодЯ
Й пригадав грандіозні посадки,
Що грозився зробити суддя.

Потепліло. Народ про посадку
Вже клопочеться, і реманент.
А всі ждуть, коли будуть посадки,
Про які говорив президент.

Ось заходить літак на посадку.
Слава Богу, хоч злітна без ям.
Врешті, де VIP-злочинців посадки?
Чому й досі нема ні UA?

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО КОМУНАЛЬНИКА

Автор: -
Зображення
"Ділова зустріч" Коли я довідався, що «группа товарищей» домагається перейменування вулиці Пролетарської на вулицю імені Його імені (перепрошую за суцільну тавтологію), якось зразу зринув у пам’яті рядок із вірша, здається, Ігоря Муратова: «Він славив все, що слави просить…» Вірш «походить» з далеких 70-х (минулого століття), напам’ять його не знаю, а рядок запам’ятався зневажливою іронією до колег, поетів і письменників, які вславляли номенклатурних діячів, наглядачів народу. Але тут є, так би мовити, і зворотна сторона медалі. Маю на увазі тих, хто просить, вимагає. Взагалі, коли просять, якось незручно, нечемно відмовляти. Особливо, «если женщина просит». Але в нашому випадку йдеться не про їжу, теплий прихисток або якесь життєво необхідне благо. Просять увічнення, просять слави. Якщо комусь забракло тільки слави, значить, усе інше у них уже є? Напевне, ще жодного тексту я не писав з такою неохотою, як цей. Можна сказати, дико не хотілося. … Людин...
Докладніше

Ескізи недавньої Полтави. ВУЛИЦЯ ЙОГО ІМЕНІ.

Автор: -
Зображення
Будівля колишнього КДБ. Нині там СБУ. До цього вона називалася «Вулиця Крупської». Оскільки подруга жизні Владіміра Ілліча ніколи в Полтаві не була, то на початку світоглядних турбуленцій її безконфліктно перейменували на вулицю Федора Моргуна. А ще раніше, до революційної діяльності Надежди Константіновни й трудового ентузіазму Федора Трохимовича, цей район міста прозивали Колонією. Там колись, іще-іще раніше, на початку 19-го століття, були поселені німецькі ремісники-сукнороби. І жили вони і їхні нащадки досить компактною громадою аж до наступного, 20-го, століття, поки в Росії не почалось… Тепер про них знають тільки очитані краєзнавці. Прості полтавці на запитання «Чому – Колонія?» відповісти, не гадаючи, не можуть. Бо в розпал революційної боротьби не тільки німці порозбігалися, а й була зрівняна із землею Лютеранська церква, кірха, де чинно молилися німецькі протестанти. Але це в іншому місці, між нинішнім державним педагогічним університетом і Галерею мистецтв. Там, де ко...
Докладніше