НА ДАВНЮ ТРАДИЦІЮ

Автор: -

Не хотів би народ рідний гудить,
Та помітив, хоча й не хотів,
Є традиція в нашого люду:
Тільки що – так «здавати» вождів.

Коментарі

Опублікувати коментар

Популярні дописи з цього блогу

СВІТ НАМ НІЧОГО НЕ ОБІЦЯВ – ПРОСТО ДАВ ШАНС…

Автор: -
Зображення
СВІТ НАМ НІЧОГО НЕ ОБІЦЯВ – ПРОСТО ДАВ ШАНС… Лана Перлулайнен
Український культурницький інтернаціонал         Мене завжди радувало явище (й окремі його випадки), коли до української культури приставали сини й дочки інших народів. Вони плідно творили в ній, інколи зберігаючи своє родове ім’я, а часто добираючи нове, українське. Згадаймо мовознавця й літературознавця Юрія Шевельова, російського німця з походження. Геніального поета-неокласика Юрія Клена (він же Освальд-Еккард Бургардт). Ще раніше до української літератури прибилась московитка Марко Вовчок. А оригінальна постать одного з членів імператорської династії Габсбургів Василя Вишиваного? Ерцгерцог Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген писав вірші українською, почувався справжнім українцем, був дипломатом і талановитим військовим. Польський шляхтич В’ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський прислужився Україні як історик, історіоософ, соціолог, теоретик українського консерватизму. Філософ і публіцист націоналістичного спрямування …
Читати далі

ЛЕГЕНДА ПРО ВЕЛИКОГО КОМУНАЛЬНИКА

Автор: -
Зображення
Коли я довідався, що «группа товарищей» домагається перейменування вулиці Пролетарської на вулицю імені Його імені (перепрошую за суцільну тавтологію), якось зразу зринув у пам’яті рядок із вірша, здається, Ігоря Муратова: «Він славив все, що слави просить…» Вірш «походить» з далеких 70-х (минулого століття), напам’ять його не знаю, а рядок запам’ятався зневажливою іронією до колег, поетів і письменників, які вславляли номенклатурних діячів, наглядачів народу. Але тут є, так би мовити, і зворотна сторона медалі. Маю на увазі тих, хто просить, вимагає. Взагалі, коли просять, якось незручно, нечемно відмовляти. Особливо, «если женщина просит». Але в нашому випадку йдеться не про їжу, теплий прихисток або якесь життєво необхідне благо. Просять увічнення, просять слави. Якщо комусь забракло тільки слави, значить, усе інше у них уже є? Напевне, ще жодного тексту я не писав з такою неохотою, як цей. Можна сказати, дико не хотілося. … Людина, для якої просять слави, давно упокоїлася…
Докладніше

«Я ШУКАЮ СЛОВА НЕЗВОРОТНІ ТА СМЕРТНІ»

Автор: -
Зображення
«Я ШУКАЮ СЛОВА НЕЗВОРОТНІ ТА СМЕРТНІ» З 13-го сонету
У «Полтавській криниці» №3 (від минулого року) надруковано вінок сонетів «По той бік ріки» Олени Гаран. Передусім хочу зазначити, що цей жанр – вінок сонетів став досить рідкісним, можна навіть сказати антикварним. Його залюбки «плели» поети-класики, а в наш час початківці і молоді поети вінки майже не «плетуть. Чому? Та важко ж! Вінок – це складна архітектоніка. Мені здається, варто нагадати, що це таке – вінок сонетів. Зазирнемо в «Поэтический словарь» А. Квятковського (Издательство «Советская энциклопедия», Москва, 1966).
«Вінок сонетів – архітектонічна форма поеми, яка складається з 15 сонетів. В. с. будується так: тематичним і композиційним ключом (основою) є магістральний сонет (або магістрал), який замикає собою поему; цей, п*ятнадцятий за ліком, сонет пишеться раніше інших, у ньому міститься задум усього В.с. Перший сонет починається першим рядком магістрала і закінчується його другим рядком; перший вірш другого сонета повторю…
Читати далі