В ОЧІКУВАННІ ХВИЛІ

Так, я про клятий коронавірус. Впевнений, друга хвиля буде. І не тому, що вірус страшний і всепроникний. А з іншої причини: недисциплінованості й розхлябаності нашої публіки (не хочеться вкотре, вслід за іншими, принижувати епічне слово «народ»).

Навіть у час напруженого очікування вірусної навали, невеселої статистики  у нас і в Європі маски, «наморднички», навчилися носити далеко не всі. Що цікаво, з усього огрому інформації про коронавірус наші люди найшвидше вихоплюють ті фрагменти, які ставлять під сумнів профілактичні заходи: дезінфекцію, носіння масок, рукавичок, дотримання соціальної дистанції…Найпопулярніше виправдовування: від інших хвороб помирають не менше.

За всіма відмовками ховається давня людська вада – ліність. Бо робити важче, ніж не робити. Тобто купувати маски, та ще й за певного дефіциту, клопітніше, ніж послатися на якесь джерело, що стверджує: маски нічого не допомагають. Приблизно така ж картина з рукавичками, дезінфекторами тощо. А якщо взяти до уваги, що в наших негараздах, бідах, промахах тощо завжди винуватий хтось, а не ми, то картина загального розгільдяйства, розхитаності, нерозберихи буде майже повна. Її можна доповнити характерним штрихом: винне, звичайно, начальство. Бо: корумповане, некомпетентне, далеке від хорошого простого народу. І в багатьох випадках це справді так. То чому ж не пожалітися!?

Але, поза те, в масовій підсвідомості гніздиться мрія: як було б гарно жити за законами, поважаючи порядок, подаючи один одному (начальство – масі, а маса – начальству) приклади розумної законовідповідної поведінки. Зразу все якось би облаштувалося… Живуть же, приміром,німці. І земля в них не краща, і територія країни менша, і потовкли їх у 2-ій світовій добряче…

Поруч із цими розважанням примостився давній анекдот, який я чув ще в дитинстві, і в правдивості, реальності якого клянуться всі оповідачі.

Мовляв, під час війни, при окупації, в колишньому колгоспі (при німцях його стали називати господарським двором) одне поле засіяли кавунами й динями.

Вони вродили щедро. Й народ, за старою колгоспною звичкою, внадився їх тихенько тягати… Німці це помітили й оперативно спорудили на баштані шибеницю. Через старосту колишнім колгоспникам оголосили: кожний спійманий на крадіжці буде одразу, без зволікань, повішений.

І крадіжки припинилися.

Подібна за психоспрямованістю оповідка побутувала й щодо дотримання правил переходу проїжджої частини. Люди, які, власне, ніколи не були в Німеччині, клялися, що там люди загалом дисципліновані. Але трапляються й порушники. І як тільки хтось порушив, приміром, перейшов вулицю без дозвільного сигналу світлофору, до нього одразу підскакує поліцай і без зайвих слів - кийком по плечах, по плечах!.. Так виховувалася повага до правил і почуття відповідальності за безпеку руху (на власній шкурі).

Ці легенди і анекдоти (в давньому значенні цього слова - як дійсний випадок, що набув популярності завдяки своїй повчальності), звичайно, мали мало спільного з реальним станом справ. Але виказували своє мазохістське походження, прагнення «корисного» насильства над собою. От якби нас отак «киздили» за кожен нерегламентований вчинок, то й ми були б культурні й дисципліновані. І той, хто нас «киздив», теж поводився пристойно… Тоді й  ми напевне не були б такі розхлябані, необов’язкові, безвідповідальні…

Така мазохістське установка, попри свою страдницьку видимість, «приємна» ще й тим, що звільняє особу від відповідальності, робить її закладником різних обставин, відкриває широкий простір для виправдовувань, застосування простацької логіки:

- А навіщо? Тут же нікого немає!..

- Він же спиною до мене стоїть, на мене не дихає…

- Від інших хвороб ще більше помирає…

- Спочатку вакцину дайте, а потім питайте!..

 Соціальну відстань часто використовують, щоб проскочити поза чергою.

І т. д.

Це тільки частина того, що довелося побачити. Обережно, з безпечної відстані…

Я за нашими людьми давно спостерігаю.

Й особисте: не знаю, як кому, а мене нудить, коли малограмотна, недисциплінована, низькокультурна людина починає розумувати про досить складні матерії: карантин, вакцинацію, роль особистості в історії…

Одне слово: чекаємо хвилі.