НА НАРОДНІ ГЛИБИНИ
Аж серце від здогаду стислось!..
Та друг заперечив: «Дивак!
Тоді - через неуцтво вийшло,
А нині не буде вже так!»
Та муляє проклята думка:
А раптом вони іще є?
І варто з якоїсь трибунки
Гукнути, як вродяться:
«Єсть!»
І знову почнуть заганяти -
У тюрми, колгоспи, Сибір,
Останній шматок відбирати...
Заради посад і квартир,
Їм треба лишень трішки влади
Й команду, подібну до «фас!», -
І знову буксирні бригади*
З піснями поїдуть на нас...
Потрібна велика ідея,
Що людськість відкинула б геть,
Щоб легше було їм за неї
Погнати незгодних на смерть.
И мені усе вперто здається:
Принишкли вони десь і ждуть...
А серце сполохано б'ється:
Ідуть вже!
Ідуть вже!
Ідуть?..
Лютий 2007 р.
---
*Під час колективізації радянська влада формувала із сільських активістів, здебільшого комуністів і комсомольців, так звані буксирні бригади. їх посилали в сусідні села «стимулювати» колективізацію - трусити і реквізувати збіжжя у куркулів і середняків, власне, в усіх, хто не хотів «писатися» в колгосп. Часто «візити» буксирних бригад були перехресними: із села А. направляли «буксирів» у село 5., а з Б. - у село А. Це підвищувало ефективність бригад, бо дозволяло звести до мінімуму вплив родинних зв’язків - селян із сусіднього села було не жаль. Часто поїздки «буксирів» супроводжувалися маршовими піснями під гармошку. Таким чином народ знищував сам себе.
Коментарі
Дописати коментар