НА ЗАЛИШКИ

                                         ОСТАННІЙ НАБІГ МАДЯР

Правління майбутнього імператора Великої римської імперії германського народу, а на початках – короля Саксонського Отто І, було досить складним. Зразу після сходження на імператорський трон його правомірність стали оспорювати брати, які були незадоволені рішенням батька, Генріха I, – не ділити імперію між синами, а визначити одного спадкоємця. Щоб не дробити й не ослаблювати державу. Спадкоємцем імператорської корони волею батька став Отто І.

Прикметною рисою його правління, особливо на початках, були майже безперервні подорожі від одного міста чи містечка до іншого, зустрічі з князями й епіскопами, з простим людом. Таким чином він «зшивав» різноманітні племінні й територіальні об’єднання в одне державне ціле. Отто, так би мовити, управляв із сідла, був подорожуючим монархом.

Селяни говорили: «Боже, благослови короля, але зроби так, щоб він ніколи не приїжджав до нас!» Бо на утримання короля і його світи були потрібні значні обсяги провіанту та інших речей. Природно, забезпечення мандрівного двору цілком лягало на плечі простих людей.

Але Отто І мусив остерігатися не тільки братів, обділених, на їхню думку, владою і маєтностями, а й зовнішнього ворога – мадяр, народу, який в історично недалекому минулому перекочував із приуральських степів до Європи й наводив жах на нових сусідів регулярними грабіжницькими набігами.

Батько Отто І за свого життя для захисту від мадяр збудував місто Заксенбург, де в разі небезпеки навколишні жителі могли знайти прихисток за мурами й валами. В місті, у сховищах, зберігалися харчі, необхідні для того, щоб витримати тривалу облогу. Вали поблизу Заксенбурга вирізняються на місцевому ландшафті до цього часу. Окрім того, король наділив селян землею і видав зброю. Але мадяри продовжували набіги. До 953 року вони вже понад п’ятдесят разів вторгалися в країну, спалюючи міста і села. Як зазначав літописець: «Мадяри проливали ріки крові, й землі могли знелюдніти зовсім».

У цей тривожний час старший син Отто І Ліодольф, який прагнув стати спадкоємцем трону, показав мадярам шляхи, що вели вглиб німецької держави. Його терзали жадоба влади й ревнощі до молодшого брата від другої дружини батька. Отто І не приховував, кого він хоче бачити своїм наступником. Але Ліодольфа ніхто з німецької знаті не підтримав. Він залишився зневаженим і покинутим. І, врешті, прийшов до батька покаятися й попросити прощення. Отто, як добрий християнин, йому все вибачив.

Тепер Отто міг цілком зосередитися на боротьбі із нападниками –мадярською ордою. Він терміново скликав військо. Місцем збору було визначено Аугсбург. Місто обложили мадяри, й воно потребувало допомоги. Хоча жителі міста на чолі з епіскопом Ульріхом стійко оборонялися, їхні сили були не безкінечні.

Тим часом до Лехфельду, місцини неподалік Аугсбурга, почали прибувати воїни з різних німецьких земель. До об’єднаного війська зголосилися лотарінгці, франки, шваби, баварці, богемці (давнє найменування чехів). Більшість воїнів була виставлена німецькими епіскопами, які ревно поставилися до захисту християнської віри від поган.

Під знаменами святого Михаїла зібралася велика, як на той час, сила – 12 тисяч воїнів. Імператор звернувся до них з вікопомною промовою: «Воїни! Угорці руйнують наші міста, палять церкви, убивають людей. Ми маємо в ім’я Господа Бога захистити нашу землю. Мусимо протиставити сміливості поган нашу тверду мужність».

Священники освятили зброю.

Наперед Отто виставив легку піхоту. Напевне, щоб заохотити мадяр до атаки. За нею в довгу шеренгу вишикувалася важка кіннота. Мадярські вершники ринули в наступ, на скаку засипаючи німецькі шикування стрілами. Але германці, на їхній подив, не здригнулися, а вправно прикривалися залізними щитами. І коли мадярська лава докотилася до німецьких порядків, наперед виступила важка німецька кіннота, озброєна довгими списами й мечами. Настав вирішальний момент битви. Легко озброєні мадярські кіннотники не змогли протистояти німецькій кавалерії з її важкими мечами й довгими списами. Досить швидко настав перелом, мадяри відступили, а потім кинулися врозтіч. Багато здалося в полон…

Напевно, враховуючи уроки попередніх зіткнень з мадярами, Отто І наказав: «Жоден мадяр не повинен повернутися на свою батьківщину!» Всі полонені були обезголовлені. Дерева вздовж доріг, які вели вглиб німецьких земель, були увішані тілами хижих кочівників.

Німецькі історики надають великого значення битві й перемозі при Легфельді. Вона сприяла згуртуванню германських племен в один державний народ. І хоча вихідці з різних німецьких земель розмовляли різними говірками, і їм інколи було важко порозумітися один з одним, вони відчули спільність і корисність солідарної поведінки.

За матеріалами історичного серіалу ZDF (Німеччина) «Германці». Серія «Отто І й імперія» підготував і переклав з німецької

Павло СТОРОЖЕНКО

Битва німецького війська з мадярською ордою

(старовинна гравюра з відкритих джерел Інету)