НА ОСТАННЬОГО МАМОНТА
Наснилося,
що я один лишився.
Останній
мамонт. Крайній у родУ.
Довкола
тундра. Ні дерев, ні листя…
І я,
самотній, все бреду, бреду, бреду…
Трублю
з відчАю. Може, відгукнеться
Подібний
хтось? Великий, у шерстІ…
Жива,
потужна і не зла фортеця,
Яка
не шкодила нікому у житті.
Усе
частіш стрічаються двоногі.
Вони,
здається, листя не їдять.
Мені
їх шкода. У них шерсть убога
І
гріються вони біля багать.
А я
своїх гукаю і гукаю…
Але
у відповідь – вселенська німота.
І
крик мій грузне в прОсторі безкраїм,
Й
крокує поруч лише самота.
Прокинувсь
я, весь тремтячи від страху,
Відкинувши
уривки диких снів…
*
* *
Це
я шукав своїх, старий невдаха.
Й
мені вкраїнською ніхто не відповів.
Малюнок з Інету
Коментарі
Дописати коментар