Щоденник грубіяна

Господи! Почуй мій тихий голос. Попросити я давно хотів: Якщо можеш, то не зводь ніколи  Гроші хитрих із продажністю хохлів. Та дедалі більше помічаю, Що усе в нас йде якось навскіс… Господи! Невже я знов загаявсь Й зі своїм проханням запізнивсь!?

Народ затужив за порядком. Уже недалеко й до бунту. Та враз пригадалась розкладка: Нема з кого вибрати хунту!

Недаром, напевно, всі кажуть, Що в нас – Богом дана земля. Ліси є, степи, гірські кряжі, Моря і родючі поля. Оглянув Бог край подніпрянський: Як справа його вигляда? Замислився – і для балансу В сусіди Московію дав.

Я знаю свою роль. Я мушу буть терплячим, Допоки бандюки копичать капітал. Бо як же нам розвинутись інакше, Без того, щоби хтось не обікрав загал? Я хрін без солі тут тихенько доїдаю, Свідомий, що цього з нас вимага прогрес. Якщо ж не дотягну я до земного раю, То значить хрін закінчився увесь.

Коли я бачу в козака Живіт не менший, аніж фура, То зразу здогад виника: Походить він з номенклатури.

Уже почали роздавати, Вже люди пакети несуть… Та й правильно: із депутата Хоч шерсті паршивої жмут. Я теж дрібочу на роздачу. Та й хто б з нас «на шару» не взяв?! Й міркую собі, попри вдячність: Це ж скільки він, стерво, накрав?

Почув, що любить крокодил Життя не менше, ніж вівця. Але це не найбільше з див: Він просто ним харчується.