ЖИТТЯ СЕРЕД ЗВІРІВ

Я звично кляв Цюдурочку*, яка знову загуляла й готувалася порадувати двір новим котячим виводком: «От скотина! Тільки їсть і трахається! Як людина…»
Сусід Славик, він не тільки водила, а й мисливець, солідно зауважив:
- Значить, хороша харчова база.
- В смислі?
- Як є, що їсти, популяція збільшується. Он у полі розвелося мишви, так і в лисиць в одному виводку по 5-7 лисенят. А ви ж її м’ясом годуєте…
- Яким м’ясом! Дешеві м’ясні обрізки!
- Отож. Харчова база надійна. Можна розмножуватися.
Я вирішив зменшити кішці денну пайку. Під вечір вона настирливо голосила під вікном, вимагаючи звичного харчування. Напевне, вона не зрозуміла причинно-наслідкового зв’язку: будеш займатися розмноженням – хрен тобі на воротник, а не обрізки. Будь сита коханням. Втім, вона, мабуть, дуже любила цю справу – котовиробництво і за жодних обставин не бажала його залишати.

Цього разу її голодне голосіння привабило ще більше котів. У дворику, з явним наміром посвайбувати, зійшлося п’ятеро женихів. По-моєму,  у кущах ялівцю промайнув і шостий, але вирішив не засвічуватися через щільну конкуренцію.
Було двоє рудих, які трішки різнилися відтінками, чорний з обламаним кінчиком хвоста і мордою, пописаною пазурами конкурентів, рябий - сіро-білий, і пухнастий, димчастий, інтелігентного вигляду. Видно, домашній, але теж наполегливий.
Вони співали. Звичайно, не хором, а врізнобій. У одного рудого голос був, тонкий, благальний. А другий рудько голосив грубо, вимогливо.
«А эта свадьба, свадьба, свадьба пела и плясала…»
Ех, дарма ми зосередилися на примітивному антропоцентризмі! У інших ссавців все відбувається приблизно так же, тільки ритуали дещо різняться.
«Пляски» у котів були, природно, котячі і нагадували мені воєнізовану гру у пейнтбол. Коти переміщалися в обмеженому просторі, дворику, одночасно не випускаючи з виду один одного і даму серця, тобто, кішку. Варто було котромусь із них рвонутися в бік Цядурочки, як починалися суворі розборки. Конкурентна пара котів ставала один проти одного в грізних стійках і обмінювалася спопеляючими поглядами. Точно так, як боксери перед поєдинком. Єдина різниця, що боксери в цей момент не голосять.
Цядурочка сидить на ганку, поводиться тихо й лагідно, роблячи вигляд, що все, що коїться навколо, її не стосується. Приблизно, як дівчина, котру прийшли сватати, сором’язливо колупає під час перемовин піч. Або стіну. Що ближче.
Перебіг котячої свайби часто порушувала Найда, сучка, яку приютила дворова громадськість. Але цього разу вона була на ланцюгу і розбити котяче кохання просто не мала фізичної можливості. Втім, Найда була дрібна, коти її не боялися і якщо й тікали, то більше для дотримання ритуалу. Найда теж не поспішала наздоганяти, бо знала, що може одержати від закоханого кота лівий хук в писок. З пазурами.
Припнута Найда обмежилася голосним гавканням, що зовсім не непокоїло котів. Взагалі, сучка вславилася серед своїх сородичів як багата кума. Дворові мешканці пригощали Найду за зразкову службу не вишукано, але достатньо. Навіть залишалося. І ввечері до неї навідувалися пси-безхатьки й доїдали те, що вона залишила. Звичайно, не через свою доброту, а тому, що вже не  лізло, або було несмачно навіть собаці.
Найда прибилася до двору порівняно недавно і вдало найнялася на службу. Коли вона заступила на чергування, двір перестали навідувати бомжі, й не стало зникати різне залізне начиння, необачно залишене мешканцями надворі. Її поселили в дебелу будку з дошки-сороковки, яку виставили на горбочку, щоб не підтікала. («В пана хата на помості…») На радощах Найда взяла під охорону всю вулицю – від базару до перехрестя і, якщо не була на прив’язі, лякала жінок, несподівано, з голосним гавкотом, підскакуючи до них ззаду. Чоловіків вона не займала. Напевне, знала, що може одержати за це чоботом по морді. Якої статі людина, вона добре розуміла.
Свайба йшла своїм ходом, коли  до гостей додався кобель Чак, такса, якого недавно приютила сусідка.
Чак приблудився страшенно голоднющий. Красномовним свідченням цього був повний перелік ребер, які випиналися з-під його шоколадної шкури. Сусідка й раніше тримала такс, звикла до особливостей цієї породи, то ж прихистила його без коливань. Але крім особливостей породи, у Чака були й персональні риси. Він ляпотів вухами, коли трусив головою (такі собі – собачі аплодисменти) й невтомно гавкав. Голос у нього був потужний, як у крупного пса, хоча такси – невелика порода, і якщо в неї і є щось помітне, то статевий стручок на півтулуба.
А Чак вирізнявся ще й голосом. Мабуть, в його череві був якийсь оригінальний  резонатор, що підсилював звичайний для цього виду гавкіт. У зв’язку з Чаком я пригадав одного залізячника, який торгував різними деталями і вживаними речами на прибазарній вулиці. У нього був трубний голос, і його колеги, дрібні торговці, вирядили його на другий бік вулиці, бо поруч з ним важко було говорити – він глушив усіх своїм голосом. Отак доля інколи помиляється в своїх призначеннях: замість того щоб тягнути в опері басову партію, чоловік торгує з землі метизом і деталями, натиреними раніше на заводі.
Помітивши котів, які захоплено грали у свій свайбовий пейнтбол, Чак для порядку їх обгавкав і побіг досліджувати прилеглу територію. Він шукав їжу. Бо хоча Чак і обзавівся хазяйкою, спокою не давала пам’ять про недавню приголодь.
Взагалі, Чак ставився до котів терпимо. Але тут!.. Вже були присмерки, і до цієї катавасії додався ще їжак. Їжачине сімейство жило, напевно,  в сусідньому дворі, і цей, величенький, мабуть, татусь, вийшов на роздобутки раніше. Ще було світлувато. Мабуть, вигнав клятий апетит. Їжак хотів прослизнути попід сусіднім будиночком, але його помітив Чак. А от їжаків таксун (чи такс?) не терпів! Він намагався вхопити їжака, але з відомих причин це не вдавалося.
І тут свайба набула нової динаміки.
Їжак хоркав і підстрибував.
Чак голосно гавкав, перериваючись на скімлення (їжак був явно не подарунок).
Найда, зачувши чужого, залилася гавкотом на високій тональності.
Навіть коти відволіклись від любовних ігор, завмерши на своїх позиціях.
Цядурочка, роззираючись, крутила головою: «Що, свайба вже закінчилась? Так, по-моєму, ще ні…»
З дворика визирнула хазяйка Чака і здивовано запитала: «Що тут таке?»
Одно слово, свайба вдалася. Може, й не така пишна, як у декого – з лексусами, джипами, депутатами… Але як у людей!
                        Павло СТОРОЖЕНКО
* Про походження прозвиська «Цядурочка» читайте, будь ласка, в пості від  4 лютого 2017 року «Коти в моєму житті. Натуральна історія».  

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

НА РУЙНАЦІЮ ПОЛТАВСЬКОГО КАДЕТСЬКОГО КОРПУСУ

НА ШЛЯХУ ДО…

НА ТОЧНІСТЬ ОЗНАЧЕНЬ