НА FB -ПЕРЕПАЛКИ О Боже! Що б у стрічці не написано було, Не дай упасти врівень із хамлом! Карикатура з Інету
Публікації
ПРО МІЙ ЧУДОВИЙ СОН Приснилось: прийшла рознарядка У наше міське ПМК*: Немає, мовляв, там порядку – В краю, де стояла Москва. Розкидані вежі** повсюди І брили, де був мавзолей. В руїнах – бомжів халабуди. Останкіно*** ляпнулось в глей… Усе зароста потихеньку. Уже не впізнати будов… Але і тривога ще тенька: А раптом відродиться знов? І з Києва нас попросили: Всю техніку налаштувать, А потім всім дружно, щосили Те місце прокляте зрівнять. Бульдозери приготувати І всі трактори загодя, Щоб звідти повік біснувата Не вилізла дика орда. …І ніби заснув я і їхав Під стукіт вагонних коліс. Й прокинувся, як стало тихо. Це потяг на місце привіз. О, як не хотілось вставати! Дивився б і далі цей сон. Та… ціла Московія клята, Й тужавіє марно бетон. *Пересувна механізована колона **Рос., Башни Кремля ***Висотна будівля, де розміщені пропагандистські теле- й радіо- редакц...
НА НАШ СМІХ А був же вибір! Та вони Обрали світу на потіху Найбрехливішого із них – Відомого всім майстра сміху. І з року в рік громада жде, Коли ж настануть світлі будні? … Не видно просвітку ніде, Але сміються всі. На кутні*. *Український фразеологічний вираз. Означає плакати, побиватися, сумувати з якихось причин. Фото з відкритих джерел Інету
ВИД З ВІКНА Ірландські окрушини Принагідно пригадалися рядки з туристських проспектів, приміром: «З вікна готелю відкривається чудовий краєвид…». І далі: «на море», «на гори», «ліс»… Залежно від того, куди потрапив подорожній. Я потрапив у невелике ірландське місто, й з моєї кімнатки відкрився стандартний міський пейзаж. З прямокутною архітектурою, яку пожвавлює різнокольоровість стін, вікон і дверей. Власне, мені було не до вибору. І на номер з видом на море чи гори я претендувати не міг. Слава Богу, опинився хоча б у цих стінах. Напроти, через вузьку вулицю, крізь вітринне скло було видно, як високий мавр-перукар лаштує зачіску відвідувачеві. Чомусь спливло в пам ’ яті це слово –«мавр». Може, тому, що колись начитався Шекспіра? А може, тому, що дружина строго-настрого наказала: «Не смій темношкірих називати неграми! Вони дуже ображаються». І тоді в пам ’ яті спливло слово «мавр». З «Отелло». Поруч з перукарнею, стіни якої були пофарбовані в чорне, червоніли стіни азій...
АМЕРИКА? ЦЕ, ПО-МО ЄМУ, НЕДАЛЕКО Які тільки явища, істоти чи предмети не жахають людей! Їх кількість – незліченна! Починаючи від, власне, дрібних і смішних. Приміром, що таке арахнофобія? Це боязнь павучків. І закінчуючи серйознішими «товаришами» – зміями. Я ще не зустрічав пані, яка б не боялася мишей. Здавалося, що тієї мишки? Маленька, сіренька… Сама всього боїться. А як вискочить з якогось куточка чи нірки, як поведе вусами, то бідна дама може й знепритомніти! Отака мишофобія! (Перепрошую, не знаю, як латиною це називається). Я не маю наміру нудно перелічувати фобії, які навідують людство. Все людство – це абстракція. А я – це конкретна особа, і мій стан тривожить мене персонально. Пильно придивившись до свого внутрішнього стану, я дійшов висновку, що, здається, прихворів на аналогофобію . Варто зазначити, що вид фобії, який може вас навідати, залежить від статі, віку, освіченості тощо. Загальне правило: чим більше людина знає, тим частіше вона лякається...
В ДИПЛОМАТИ Б Я ПІШОВ… Дивився якусь політичну передачу, й мені спало на думку, що я теж міг би стати дипломатом. Навіть дуже швидко! Я теж умію прикривати крашанки (Хто не знає цього українського слова: яйця) долонями. Навчився ще в юності, коли грав з хлопцями у футбол. Якщо нам пробивали штрафний і ми ставили «стінку», то треба було закривати причинне місце долонями. Це був обов ’ язковий прийом з техніки безпеки. Жінкам цього не зрозуміти, а для чоловіків – важливо. Бо якщо м’ячем влучає в місце сходження ніг, це дуже боляче. І пам ’ ятно. Тому футболісти дуже швидко навчаються прикривати вразливе місце долоньками. Я не знаю, у зв ’ язку з чим і в дипломатів закоренилася ця звичка. Може, після невдалого (недружнього) дипломатичного прийому хтось когось зацідив «з ноги» в згадане місце? Й тепер вони, як люди грамотні й пам ’ ятливі, остерігаються? Як кажуть, береженого і Бог береже. Дипломати вміють годинами говорити ні про що – з погляду практичних вис...
