Щоденник грубіяна

Осяяв здогад серед ночі. Напевно це шизофренія: І деспотії ми не хочем, Й демократично не умієм…

Не вміє в жоднім ремеслі, Бо молодий, не встиг навчитись. А пакостить – поперед всіх, Від роду фахівець маститий.

Світ швидкий став і метушливий, Та помітив залежність однак: Чим крутіш на газоні машина, Тим крутіший в салоні мудак.

Замріявся… З ким не буває?! Прибрати б нам якось жлобів, Брехлів, крадіїв, розгільдяїв, Хабарників і шахраїв… Жаднюг було б добре позбутись. Бо в нас, де не кинь – там і жмот. Якби їх не стало, то був би В нас добрий і милий народ!.. Та приятель вивів з омани, Урвав мій народницький транс: - Як всіх, що згадав ти, не стане, Людей не залишиться в нас.

Сьогодні проходив й побачив: На сходах лежить бомж кудлатий І слухає плеєр моднячий. Напевне, апасіонату. Подумав: це ж крок до Європи! Ми, врешті, знайшли свою нішу. Хоча сидимо в тій же *опі, Та з музикою – веселіше.

Конечно, есть подлые люди, Какие-то подлые касты… Но деться куда, если всюду – Подлейшее государство?

Або про загальне право голосу Давно не бував на природі. Робота, квартира – і все. Хоч мріяв пожити у згоді З природою. Як шимпанзе. Рвонув я нарешті за місто. Нарадили пляжик глухий. Сказали, що там досить чисто І «бусик» курсує якийсь. І справді, було небагато Насмічено в цьому кутку. Розгріб й заходився завзято Умощуватись на піску.